Історія ковки іде вглиб тисячоріч. Ковка - спосіб обробки металів, що характеризується тим, що плин матеріалу в сторони, як правило, не обмежений інструментом-штампом. Ковкою одержують вироби масою до 200 т. Ковка застосовувалося ще до освоєння виплавки заліза з руди. Ковку з метеоритного заліза робили вручну в 4-3 тис. до н.е.
Перші предмети із заліза, будь вони метеоритного або земного походження, завжди цінувалися дуже високо, їх зберігали в храмах серед найбільш дорогих скарбів або поміщали в могили могутніх правителів. Однієї з найбільш древніх знахідок є, наприклад, залізний кинджал правителя Мішка-Ламшара із древнього Уру, що відноситься до середини III тисячоріччя до н.е. і знайдений серед золотих кубків, прикрас, музичних інструментів і окремих деталей золотої збруї.
Вироби, що відносяться до початку й середини бронзового століття, знаходять уже не тільки у віддалених районах, але й у шарах землі Центральної Європи. У районі Форвольде (північно-західна Німеччина), у багатому похованні був знайдений залізний перстень; відома залізна пластинка з могили поблизу Авейрона (Франція), залізна шпилька була знайдена в багатій могилі в Седдине недалеко від Стендаля на Ельбі (
ФРН). Недавні розкопки в Словаччині також принесли важливі відкриття, зокрема рукоять кинджала, знайдену в Гановцах (Північна Словаччина).
|
мал. 2. Канделябр із Каталонії. 15 ст. Музей Кау Феррат. Барселона |
Ковка - один зі способів обробки металів тиском, при якому інструмент робить багаторазовий переривчастий вплив на заготовку, у результаті чого вона, деформуючись, поступово набуває задану форму й розміри.
З древніх часів ковка (міді, самородного заліза) служила одним з основних способів обробки металу (холодна, а потім і гаряча ковка в Ірані, Месопотамії, Єгипті в 4-3 тис. до н. е.; холодна ковка в індіанців Північної і Південної Америки до 16 ст. н.е.). Древні металурги Європи, Азії й Африки кували сиродутне залізо, мідь, срібло й золото; ковалі користувалися особливою пошаною в народів стародавності, а їхнє мистецтво оточувалося легендами.
У середні віки, у т.ч. у Росії, ковальська справа досягла високого рівня: вручну кувались холодна й вогнепальна зброя, інструменти, деталі сільськогосподарських знарядь, дверей і скринь, ґрати, світильники, замки, годинники й ін. вироби всіляких форм і розмірів, часто з найтоншими деталями; ковані вироби прикрашалися насічкою, просічним або рельєфним візерунком, розплющеними в найтонший шар листами сухозлітного золота й бронзової потали. Традиції середньовічного ремесла збереглися в народному мистецтві до 19 ст. (світці, гаки, свічники й т.д.). В 15-19 ст. виконані багато чудових кованих ліхтарів, огорожі, ґрати, ворота (Версаль, Петербург, Царське Село).
Багато міст спеціалізувалися в різних галузях ковальського ремесла: Герат, Мосул славилися начинням, Дамаск, Милан, Аугсбург, Астрахань, Тула - зброєю, Ноттингем, Золинген, Павлово на Оці - ножами й інструментами, Нюрнберг, Холмо-Гори - замками й т.д. В 19 ст. ручна художня ковка було витиснута штампуванням і литтям, інтерес до неї відродився в 20 ст. (роботи Ф. Кюна в ГДР, И. С. Єфімова, В. П. Смирнова в СРСР; оформлення будов, інтер'єрів у Талліні, Каунасі й ін.).
Ковку, як правило, роблять при нагріванні металу до т.званої кувальної температури з метою підвищення його пластичності й зниження опору деформуванню.
|
мал. 3. Елементи огорожі будинку Челлесі в Ареццо. 17 ст. |
Історична довідка ЗАЛІЗО (лат. Ferrum) було відомо ще в доісторичні часи, однак широке застосування знайшло значно пізніше, тому що у вільному стані зустрічається в природі вкрай рідко, а одержання його з руд стало можливим лише на певному рівні розвитку техніки. Імовірно, уперше людина познайомилася з метеоритним залізом, про що свідчать його назви на мовах древніх народів: давньоєгипетське « бе-ні-пет» означає «небесне залізо»; давньогрецьке зв'язують із латинським sidus- зірка, небесне тіло. У хетських текстах 14 ст. до н.е. згадується про залізо як про метал, що впав з неба. У романських мовах зберігся корінь назви, даного римлянами (напр., франц. fer, італ. ferro).
Спосіб одержання заліза з руд був винайдений у західній частині Азії в 2-му тисячоріччі до н.е.; слідом за тим застосування заліза поширилося у Вавилоні, Єгипті, Греції; на зміну бронзовому періоду прийшов залізний вік. Гомер (в 23-й пісні «Іліади») розповідає, що Ахілл нагородив диском із залізної криці переможця в змаганні з метання диска. У Європі й Древній Русі протягом багатьох століть залізо одержували по сиродутному процесу. Залізну руду відновлювали деревним вугіллям у горні, улаштованому в ямі; у горн міхами нагнітали повітря, продукт відновлення - крицю ударами молота відокремлювали від шлаків і з неї виковували різні вироби
